Перелік документів, які унормовують виховний процес у навчальному закладі

1. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року.

2. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю Організацій Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року.

3. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.

4. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об’єднаних Націй в м. Нью-Йорку 30 вересня 1990 року.

5. Конституція (Основний Закон) України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

6. Про затвердження «Основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» наказ Міністерства освіти і науки України від 17.12.2007 року № 1133.

7. Проект Концепції виховання громадянина України // Позакласний час.плюс. – 2006. – № 3. – С. 15-31.

8. «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 23.05.1991 року № 1060-ХІІ.

9. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, наказ Міністерства освіти і науки України від 25 лютого 2004 року № 151/14.

10. Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 21.06.2004 року № 605.

11. Додаток № 4 до рішення Колегії МОН від 17.08.2000 «Рекомендації щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України» (Освіта Україні. – 2000. -№ 33 (16 серпня)).

12. Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальноосвітньої середньої освіти, Міністерство освіти і науки України від 30.08.2002 року № 1/9-392.// Директор школи. – 2003. – № 3-4.

13. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти. від 16 вересня 2006 р. № 434.

Закони України


14. «Про освіту» від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями).


15. «Про загальну середню освіту» від 12.05.1999 р. № 651-ХІV.

16. «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р. № 1841-ІІІ.

Укази Президента України


17. «Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти» від 17.04.2002 р. № 347/2002.


18. «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15.03.2002 р. № 258/2002.


19.«Про Національну програму правової освіти населення» від 18.10.2001 р. № 992/2001.


20. «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей» від 12.11.1999 р. № 1460/99.

21. «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 20.12.2000 р. № 1396/2000.

Постанови Кабінету Міністрів України


22. «Про затвердження Державної програми «Онкологія» на 2002 – 2006 рр.» від 29.03.2002 р. № 392.


23. «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» від 14.06.2000 р. № 946.


24. «Про Програму «Українська родина» від 14.03.2001 р. № 243.


25. «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» від 15.09.1999 р. № 1697.


26. «Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми» від 25.09.1999 р. № 1768.


27. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності // Педагогічна газета. – 2000 р. - № 6(72) (червень).

28. Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 р. № 1063-ХІV.

Виховання дітей - галузь нашого життя

Учителю! Виховай себе, а вже потім іди виховувати інших. А то такого навиховаєш, що сотня геніальних педагогів не перевиховає.

А. І Б.Стругацькі

Сьогодні без перебільшення можна сказати, що педагогіка – наука про вховання людини, - займає провідне місце у житті нашого суспільства. І не випадково про виховання говорять усі – і педагоги, і батьки.

Виховання – організоване спілкування, різноманіття духовних і ділових відносин як між дорослими і дітьми, так і дітьми між собою.

Виховання – це багатогранний процес впливів на людину найрізноманітніших природних і соціальних факторів – сім’ї, школи, літератури, мистецтва. Вирішальна роль у формуванні особистості належить вихованню як цілеспрямованій діяльності педагога, яке полягає у стимуляції самоактивності виховання, творчих задумів, що сприяє виникненню у нього потреби в самовихованні. Отже, виховання є перед усім доцільна і цілеспрямована організація дитячого життя. Виховання – це підготовка дітей до життяв процесі самого життя, в реззультаті засвоєння змісту життя. Виховувати –значить нести відповідальність за життя і долю підростаючого покоління.

Зміст виховного процесу – це комплекс ідей, прикладів, факторів, використанням яких у навчально-виховному процесі досягають конкретні цілі і завдання в даній школі, класі.

Азбучна істина педагогіки в тому, що виховання ні в якому разі не можна зводити до повчань, навіювання, певної суми позитивних і негативних прикладів, ілюстрацій і т.ін. Одними бесідами не виховаєш відповідальності, активності, самостійності, доброти. Будь-який вид громадської діяльності, будь-яка сфера життя мають свої певні можливості виховання, якщо вони насичені глибоким моральним змістом. Адже виховання дитини відрізняється від маніпулювання нею саме тим, що передбачає створення таких умов, які стимулюють розвиток в неї кращих моральних рис.

Нерозуміння того, що виховні заходи важливі, оскільки в процесі їх підготовки формується система відносин і виробляється соціальний досвід дітей, призвело до того, що у практиці захід із засобу виховання перетворюється в мету. А за таких умов сама особистість учня, її формування відсувається на другий план і головним стає захід за будь-яку ціну».

Сьогодні в теорії та практиці йде процес перегляду принципів виховання у напрямку їх гуманізації. Цілком природно, що необхідно зробити наголос на ткі принципи, як орієнтація на національну культуру, загальнолюдські моральні цінності, повагу до особистості дитини, як самоуправління та самодіяльність учнів, виховання в колективі і через колектив, індивідуальний підхід, надаючи їм нового змісту, уникаючи помилок і спотворень минулого.

Нині процес духовного становлення особистості відбувається в значно трансформованій соціокультурній ситуації, коли «перехрещуються сприятливі та загрозливі для цього становлення чинники. Причому останні, що пов’язані, наприклад, з антихудожньою рекламою, стають дедалі помітнішими. Тому художня освіта пов’язується з естетизацією соціально-педагогічного середовища. Надзвичайної актуальності набуває завдання формування в дитині активного творця художнього простору, повноправним членом якого вона виступає. Власне, йдеться про виховання в дитині потреби змістовного дозвілля. Однак реалії дещо інші.

Сучасні діти у своєму житті віддають перевагу не найкращим зразкам масової культури. Майже половина підлітків та старшокласників полюбляють великі майдани та стадіони, але рідко приходять до театру за власним бажанням, а ще рідше - з батьками.

Як бачимо, не тільки високе мистецтво сьогодні відірване від проблем школярів, а й ті, хто виступає його «транслятором» ( а це педагоги, батьки, діячі культури), здебільшого відстають від реалій життя. Один із шляхів педагогічного протистояння негативним впливам – відновлення взаємозв’язків між усіма складовими художнього простору, який по суті, є деформованим.

Головною умовою опанування естетичних понять є професійний підбір художньо-естетичного матеріалу, який поєднує національні культурні традиції та здобутки світової спадщини, зразки класичного та сучасного мистецтва різних жанрів, стилів.

Таким чином уведення художньо-естетичного напрямку у загальний процес виховання у загальноосвітній школі покликане:

· Висвітлити багатогранність світу, різні аспекти цього не можуть бути вичерпно розкриті засобами якогось одного виду мистецтв;

· Посилити естетичний вплив художніх образів на особистість, позаяк жоден окремо взятий вид мистецтва не може вирішати всю повноту завдань естетичного виховання дітей. Лише сукупність мистецтв може розвинути творчий потенціал, зробити особистість духовно збагаченою і зрілою;

· Розширити межі художньо-образних уявлень, оскільки об’єднаний мистецький вплив поглиблює розуміння й переживання творів мистецтва;

· Розвинути творчі здібності учнів: фантазію, образне мислення, оскільки їх формування відбувається у взаємодії вже засвоєних знань і нових вражень, відомостей із різних галузей, їх взаємодоповнення, взаємопоєднання і збагачення. Комплексне пізнання мистецтв сприяє найповнішому виявленню творчих сил людини, емоцій, інтелекту, тобто універсальних людських костей, важливих для будь-яких галузей діяльності.

Досвід роботи показує, що без емоційного впливу на дітей самим педагогом в роботі не можна добитися від них великої самовіддачі. Тому помилка багатьох педагогів полягає в тому, що без особистого прикладу і особистої участі неможливо залучити дітей до самостійної творчої праці. Вихователю, як правило, доводиться працювати з багатьма дітьми одночасно. Кожна дитина і її дії повинні бути у межах пильної уваги вчителя. Колектив, у якому дитина не знаходить нічого для свого духовного життя, який не залучає її до найвищих інтересів, для дитини втрачає авторитет. Дитячий колектив – опора вихователя.

Вихователь повинен знати: хоча всі вихованці і розуміють, що в дитячому закладі їх навчають і виховують, однак вони дуже не люблять піддаватися спеціальним педагогічним процедурам і тим більше не люблять, коли з ними безкінечно розмовляють про користь виховання, моралізуючи кожне зауваження. Тому сутність педагогічної позиції вихователя повинна бути прихована від вихованців і не виступати на перший план.

Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховувати.